Теліга Олена Іва́нівна – біографія
Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, *8 (21) липня 1906, Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — †22 лютого 1942, Київ, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.
Життєпис
Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — донька православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.
3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.
Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині.
Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.
З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.
У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі: «Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. „Сила через радість“ — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б’є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»
Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.
У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.
Повернення до Києва
У Києві організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».
В останньому листі з міста Києва вона напише: «…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».
Зі слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір’я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»
У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.
Арешт і загибель
Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»
Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
Дерев’яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам’ять розстріляних Ґестапо членів ОУН у Києві
Поетична творчість
Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».
Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками «празької школи». За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.
У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась «є тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій:
fie треба слів! Хай буде тільки діло! Його роба — спокійний і суворим.
Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має ерава бути слабкою чи безвольною:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав, Та там, де треба, я твердий сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.
0. Теліга розвивала кращі традиції української літератури., зокрема Лесі Українки, що ие раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» -— це поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». І поцілунок коханої водночас є м’яким і теплим, що може загасити «полум’яне пекло в очах і думках» коханого, і в той же час це непереможна зброя:
Тобі ж подарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча.
Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоловіка:
Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
(«Мужчинам»)
Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.
За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.
- Поворот
- «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
- Літо
- «Я руці, що била, — не пробачу…»
- Вірність
- Без назви
- 1933–1939
- «Гострі очі розкриті в морок…»
- «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
- Напередодні
- «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
- Безсмертне
- Неповторне свято
- Чоловікові
- Вечірня пісня
- Мужчинам
- «Моя душа й по темнім трунку…»
- Життя
- Лист
- Сучасникам
- Засудженим
- Танґо
- Весняне
- Відповідь
- Подорожній
- Радість
- I. Чужа весна
- II. Сонний день
- III. Пломінний день
- «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
- «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
Окремі видання:
- Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
- Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. -К.: Видавництво імені О.Теліги, 1999. — 496 с.
- Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець.- К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.
Вшанування Пам’яті
Пам’ятник Олені Телізі у Києві
- З 1993 року у Києві є Вулиця Олени Теліги, розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті.
- У Києві на території сквера біля навчального корпусу № 12 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника Олені Телізі.
- У Києві за адресою вулиця Олени Теліги, 5 є школа імені Теліги — спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови № 97 ім. О. Теліги. В ній, на четвертому поверсі, відкрито музей.
- На її честь названо 20 курінь УПЮ імені Олеги Теліги.
Література
- Микола Жулинський, Олег Ольжич і Олена Теліга, Нариси про життя і творчість.
- «Киів Шевченківський», серпень 1997 р.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
- Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
- Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
- Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег: Орг. українок Канади, 1947.
- Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. — Коломия: Вік, 1996.
- На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: Матеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
- Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14-20.
- Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К.: КИТ, 2011. — С. 293–295.
- Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44-50.
- Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
- Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6-8.
- Череватенко Л. «І злитись знову зі своїм народом…» // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
- Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227–239.
- Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто: Вид-во ім. О.Теліги, 1997. — 592 с.
- Ігор Качуровський (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. ч.4/466, жовтень-грудень 1997 р. с. 1-13.
- Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси: Брама-Україна. — 2005. — 384с.
- Дитинство Олени описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько»[3]
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988–1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155.