Сингаївський Микола Федорович – біографія
Сингаї́вський Микола Федорович (* 12 листопада 1936 — † 22 лютого 2013) — український поет, автор пісні «Чорнобривці».
Біографія
Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.
Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».
Перші твори друкувались у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів із напутнім словом Максима Рильського.
У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Панасович Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей.
У 1968 році поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.
Багато мелодій, написаних на вірші поета, стали «співучими» серед людей: «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.
Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень «Безсмертник» писав:
«Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство».
Микола Сингаївський багато подорожував. Об’їхав весь колишній Радянський Союз — від смерекових Карпат до сяючих і туманних Курильських островів, під палючої Кушки до засніженого Мурманська. Найдорожчим в усіх мандрівках для нього були і залишаються зустрічі з людьми. їхні дивовижні розповіді, неповторні лиця і біографії чекають ще віршів і прози.
Подорожуючи, поет відкрив для себе країну поетів і революціонерів — чарівну Болгарію. Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балкани і легендарна Шипка, трояндові долини і плодоносна Тракія посідають особливе місце у його творчості. Вони певною мірою знайшли своє вираження у збірці «Лоза і камінь». Вивчаючи мову цього народу, поет охоче перекладає твори своїх болгарських колег.
22 лютого 2013 року Микола Сингаївський помер після тривалої хвороби.
Основні книги
- Земле, чую тебе. 1961
- Гроно. 1962
- Мої сторони світу. 1963
- Моя радиостанция. 1964
- Вибрані поезії. 1966
- З березнем по землі. 1968
- Архипелаги. 1968
- Поступ. 1969
- Вогневиця. 1970
- Избранная лирика. 1971
- Я родом из песни. 1971
- Автограф. 1972
- Добросвіт. 1974
- Созвездие Лиды. 1974
- Покоління. 1975
- Дорогою зорі. 1979
- Заповітний хліб. 1982
- Внезапный возраст. 1982
- Синові в дорогу. 1982
- Лоза і камінь. 1983
Збірки для дітей
- Жива криничка. 1958
- Колесо. 1966
- Метелик у портфелі. 1967
- Перепілка щастя носить. 1968
- Мій календар. 1969
- Журавлине літо. 1970
- Сонце для всіх. 1975
- Березничка. 1972
- Ми — громадяни. 1976
- Я вже виросла. 1978
- Стежка до криниці. 1980
- Тепла земля. 1982
- Краплі зорі. 1989
Джерела
- Микола Сингаївський. Передмова до збірки «Вогненна трава» — Київ: «Молодь», 1986.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.