Семенко Михайль(Михайло Васильович Семенко) – біографія
Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, * 19 (31) грудня 1892, село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, нині Миргородський район, Полтавська область — †24 жовтня 1937, тюрма НКВД СССР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору.
Син письменниці Марії Проскурівни.
Біографія
Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині.
Батько Михайла Семенка — Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, в подальшому став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.
Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911 року він вступає в Петербурзький психоневрологічний інститут. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси у відомого педагога А.С. Черняєва, він стає студентом природознавчо-історичного відділення педагогічного факультету. Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета.
В інституті Семенко встиг закінчити тільки три курси, дальше навчання перервала війна і мобілізація. У листопаді 1914 року він від’їжджає на Далекий Схід. Йому пощастило. Замість того, щоб воювати “за віру, царя і отечество” десь на Західному фронті, він опинився в типово військовому місті, але далеко від війни.
З 1916 до 1917-го служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП(б). Наприкінці вересня 1917 року поет виїздить з Владивостока спочатку в Сучан, потім у Харбін, а в грудні він уже в рідних Кибинцях. У квітні 1918 року Семенко, як свідчать підписи під віршами, вже в Києві.
За Денікіна його арештували й кинули до Лук’янівської в’язниці, і, мабуть, тільки випадково він уникнув долі розстріляних денікінцями в листопаді 1919 року Василя Чумака й Гната Михайличенка, разом з якими очолював перший український радянський літературно-художній журнал “Мистецтво”.
1918—1920 рр., ще в умовах громадянської війни, Семенко пробує створити футуристичну організацію — “Фламінго” та альманах “Повстання”. По тому йдуть більш вдалі спроби — “Аспанфут”, “Комункульт” і, нарешті, в 1927 році — “Нова генерація” та однойменний журнал. На противагу іншим друкованим органами українських футуристів, таким як “Семафор у майбутнє”, “Катафалк мистецтв”, “Гонг комункульту”, “Бумеранг”, “Новій генерації” вдалося стати справді періодичним виданням, яке виходило до 1930 року, об’єднавши навколо себе ряд письменників і художників.
У 1921 р. Семенко входив до складу делегації УРСР по підписанню Ризького мирного договору між РРФСР і УРСР з одного боку, і Польщею — з другого. 1922 року він працює в представництві УРСР в Москві. З 1924-го по 1927 р. Семенко — головний редактор Одеської кіностудії і ВУФКУ, в 1925 р. — член редколегії “Журналу для всіх”. В 1926 р. був редактором фільму “Тарас Шевченко”, а 1928 р. у складі делегації українських письменників їздив до Білорусії.
В 1929 році Семенко подорожує у передгітлерівський Берлін, що підштовхує його до створення циклу поезій і поеми “Німеччина”.
В 1929 р. Семенко був заступником голови Всеукраїнської асоціації революційного кіно, в 1930 р. — членом жюрі Міжнародного конкурсу на проект пам’ятника Т. Г. Шевченку (м. Харків). В 1931 р. здійснював загальну редакцію тритомника В. Маяковського (вид-во “Книгоспілка”), в 1932 р. був членом оргкомітету Єдиної спілки радянських письменників України. З 1933 р. входив до редколегії “Літературної газети”, в 1934 р. одним із перших став членом Спілки письменників України, був у числі учасників 1-го з’їзду радянських письменників України.
Зі своєю першою дружиною Лідією Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилася 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П’єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень.
Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину.
Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.
Арешт і страта
Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р., Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.
Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украïні за допомогою «німецьких фашистів». Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктовку уповноваженого Акімова на ім’я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р.
23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в’язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.
Творчий життєпис
Михайль Семенко. Петербург, січень 1910 року.
Навчався у Психо-Неврологічному Інституті в Петербурзі.
Його поетичним дебютом стала збірка “Prelude” (1913). До неї ввійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, милозвучні, сентиментальні, властиві молодим поетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула, Семенко “співав таким же соловейком, як і інші”. Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій в російській літературі, нових творчих напрямків – модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду. Його кумирами на той час були російські поети-футуристи.
Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка започатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок “Дерзання” та “Кверо-футуризм” (1914). Семенко безповоротно відходить від традицій хаток, вважаючи що оновлення національної лірики пов’язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду, деканонізації будь-якого авторитету в літературі. І це не декларація, це активна дія. Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти культу Т. Шевченка в українській літературі, проти хуторянського, провінційного мистецтва, загалом проти всього, що базується на традиційному національному ґрунті.
Семенка приваблює “краса пошуку”, “динамічний лет”. Переймаючись долею національного мистецтва і України, він в той же час пише твори дуже далекі, або й взагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикують представники майже всіх літературних течій. З формального боку творчість М.Семенка схиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині як поезомалярство. І хоча за обсягом період кверо-футуризму не надто об’ємний, але саме з ним пов’язаний великий скандал: “Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись” – іронізував з цього приводу згодом Семенко.
Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще у 1915-му він пише цикл “Крапки і плями”, започатковуючи ним “другий період” своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму (цикли “Осіння рана”, “П’єро кохає”). Це дає поштовх до спроб модернізації традиційної лірики.
Вищезгадані цикли написані у формі солдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також досить тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду – “Кондуктор”, “Ніч”, “Заплети косу міцніш!”. Значний психологізм певною мірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього періоду дуже плідний – збірки “П’єро здається” (1918), “П’єро кохає” (1918), “Дев’ять поем” (1918), “Дві поезофільми” (1919). Варто зазначити, що нахил до імпресіоністичних та символістських мотивів, продиктованих темою кохання, Семенко маскує за П’єро – ліричним героєм, близьким до внутрішніх душевних почувань самого поета. Перший том повного зібрання М.Семенка має назву “Арії трьох П’єро”. Третій “П’єро” – збірка “П’єро мертвопетлює” (1919) – повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної.
Михайль Семенко бере активну участь у суспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух в мистецтві, видає “Універсальний журнал” (Київ, 1918, виходить лише 2 номери), журнал “Фламінго”, у виданні якого бере участь художник А. Петрицький (1919), “Альманах трьох” (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), одне число “Катафалка искусства” та багато ін. Кожне з цих видань гуртувало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лісовський та багато інших. Представлені в періодичних виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домінуючою темою Семенка-футуриста.
Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретних образів-елементів міста (“Ліхтар”, Тротуар”, “Вулиця”). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всією творчістю “споруджує в українській поезії культ урбанізму”.
Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футуризму. Організовує групи “Ударна група поетів-футуристів” (1921), “Аспанфут” (Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить з партії!
1920 видав разом з М.Любченком і О.Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922–1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924–1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.
1924 року виходить ще одна збірка – “Кобзар”, у якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченковому “Кобзареві” – намагання показати суть різниці між літературами ХІХ і XX ст. Нові книги М.Семенка мають назви “Степ” (1927), “Маруся Богуславка” (1927), “Малий Кобзар і нові вірші” (1928) – поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову і знову презентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поези, хоча поруч з ними знаходимо й традиційні віршові форми (“Оксанія”, “Туга”, “Атлантида” тощо).
Кінець двадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику. Як і В. Маяковський, М. Семенко змушений вдатися до створення функціональної поезії (збірник “З радянського щоденника”), що по суті є схематичним переказом газетного тексту, віршованими лозунгами та агітками: “Писать про активність я мушу, забувши про людську душу” (Семенко М. З радянського щоденника. К., 1932, С. 86).
У цей час футуризм як літературний напрямок зникає. Він вичерпав себе як система ідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинуті задекларованими пролетарською літературою естетичними принципами, як шкідливі та антирадянські. Примушений ідеолого-політичною системою “зректися” футуризму, М.Семенко поступово відходить від літературного процесу. Аби якось засвідчити свою належність до поетів, він ще пише принизливий вірш “Починаю рядовим”, який був сприйнятий критикою як свідоцтво остаточного краху футуризму, що й засвідчив сам лідер цього напрямку.
Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання, що імпонувало його гострослів’ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетів та віршів М.Семенка “Європа і ми”, в якій іронія автора межує з сарказмом.
Збірка публіцистичних віршів “Міжнародні діла” (1933) за ідейно-тематичним наповненням вже нічим не відрізняється від літератури колег: “як усі” М.Семенко прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ. Єдиним твором, що заслуговує на більш пильну увагу є поема “Німеччина” (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі піднімає проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часу відзначив Ю. Смолич: “Таку річ, на такій висоті поетичного слова і образу, міг дати письменник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого життєвого досвіду”.
Значення творчості
Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929–1931).
У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.
Вплив на сучасну українську літературу
Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури, тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління це — Ігор Калинець, Василь Голобородько. Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана (зокрема боротьбою з «іконою» Шевченка ), Олега Коцерева та Любові Якимчук.
2012 рік з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», Ніч поезії і музики нон-стоп під час Форуму видавців у Львові була присвячена Семенку, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.).
Джерела
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
- Ґрунтовна біографічна стаття на «ЛітАкценті» — Любов Якимчук. «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
- Ніковський А. Поезія-будуччини. У кн. Vita Nova. K. 1920;
- Лейтес А. і Яшек М. Десять pp. укр. літератури (1917 — 27). І — II. К. 1928;
- Качанюк М. Матеріали до іст. футуризму в Україні. У ж. Літ. Архів, І — IV. X. 1930;
- Неврлі М. Михайль Семенко, укр. футуризм і словацькі давісти. У ж. Дукля, ч. 3. Пряшів 1966;
- Полторацький О. Михайль Семенко та «Нова Генерація», У ж. Вітчизна, ч. 11. К. 1966.
- Михайль Семенко та Тарас Шевченко
- Український футуризм: Вибрані сторінки / Упор. Сулима М. М., Педагогічний інститут імені Дьордя Бешшеньєї, Ніредьгаза, 1996. — 256 с. ISBN 963 7170 60
- Левицький В. Мрійливі субтитри до поезофільму у 3D // Критика. — 2011. — Ч.5-6. — С.41-42
- Семенко І. Про Михайля Семенка [Спогади про батька] // Згар. — 2003. — № 1. — С 66-80
Вибрані публікації:
- Кверо-футурізм. Поезо-пісні, Киiв, 1914;
- . Кобзар (Повний збірник поэтичних творів в одному томі, 1910—1922), вид. «Гольфштром», Киiв, 1924;
- Маруся Богуславка (Лірична драма), вид. «Книгоспілка», 1927;
- Малий кобзар і нові вірші, «Пролетар», Харків, 1928;
- Повна збірка творів, Харків, 1929;
- Европа й Ми. Памфлети й вірші (1928—1929), «Книгоспілка», Харків, 1930;
- З радянського Щоденника. Поззіi. 1931—1903, «ЛіМ», Харків, 1930;
- Сучасні вірші, «ЛіМ», Харків — Киiв, 1931;
- Поезіi, «Рух», Киiв, 1932;
- Міжнародні діла. Публіцистичні вірші 1932—33 р., «Укр. робітник», Харків, 1933.