Руденко Микола Данилович – біографія
Мико́ла Дани́лович Руде́нко (*19 грудня 1920, Юр’ївка — †1 квітня 2004, Київ) — український письменник, філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи. Герой України.
Життєпис
Народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр’ївці (тепер Лутугинського району, Луганської області) в сiм`ï шахтаря.
Отримав середню освіту. У 1939 році навчався на філологічному факультеті Київського університету, був покликаний в армію. Служив в кавалерійському полку НКВС дивізії імені Ф. Дзержинського.
У 1941-1945 роках – учасник Великої Вітчизняної війни, політрук роти, учасник оборони Ленінграда, був важко поранений, інвалід II групи, протягом року лікувався в госпіталі. Закінчив війну в Пруссії в званні капітана, демобілізований в 1946 році.
Микола Руденко – секретар парторганізації Спілки письменників України. 1949 р.
Працював редактором у відділі поезії видавництва “Радянський письменник” а з 1947-го по 1950-й він — головний редактор журналу “Дніпро”, водночас секретар парторганізації Спілки письменників України. Одна за одною виходять його поетичні збірки “З походу” (1947), “Незбориме плем’я”, “Ленінградці” (1948), “Поезії” (1949), “Мужність”, “Світло глибини” (1952), “Переклик друзів” (1954). Енергійно береться він і до прози, встигає видати два романи — “Вітер в обличчя” (1955) й “Останню шаблю” (1959), збірку оповідань і нарисів “Біла акація” (1962).
Серед тодішніх творів Миколи Руденка є один, який видається прикметним у багатьох розуміннях. Він увійшов до книги прози “Біла акація” під назвою “Слідами космічної катастрофи”. Жанр його визначено як гіпотеза письменника. Тут Руденко виступав у зовсім новому й несподіваному для читача творчому амплуа. Як відомо, ще наприкінці XVI століття німецький астроном Йоганн Кеплер звернув увагу на те, що в Сонячній системі не вистачає планети, яка повинна бути поміж орбітами Марса та Юпітера. Потім висловлювалося багато міркувань про цю загадку, вчені різних країн по-різному пояснювали обставини загибелі планети, яку назвали Фаетоном (а про те, що вона таки реально існувала, свідчили численні астероїди). Руденко знайомить читача з усіма гіпотезами, оригінальне коментує їх, підводить читача до думки, що на тій планеті могла існувати могутня цивілізація ще тоді, коли на Землі тільки зароджувалося життя. Як на гадку письменника, Фаетон перестав існувати не через якісь зовнішні сили. Він пропонує читачеві звернутися до сумного досвіду з історії людства — до Хіросіми й Нагасакі. Чи не відбулося тоді на тій далекій планеті щось аналогічне?
1949 — під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.
1970-ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».
1974 — виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність.
1975 — виключений зі СПУ.
1975 — заарештований за «антирадянську пропаганду», але з нагоди 30-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні амністований як учасник війни.
Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П. Григоренком, О. Мешко, О. Бердником, Л. Лук’яненком, І. Кандибою, О. Тихим, М. Матусевичем, М. Мариновичем, Н. Строкатою 9 листопада 1976 р. М. Руденко провів на квартирі А. Д. Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення УГС.
5 лютого 1977 р. — заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і О. Тихого. Суд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 р. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Твори Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.
1987 — під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон — спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки».
1988 — позбавлений громадянства СРСР.
7 вересня 1990 — повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований.
1993 — за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури.
З 1997 р. — член Республіканської Християнської партії.
1998 — вийшли книги «Найбільше диво — життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».
Після повернення в Україну мешкав у Києві в будинку письменників «Роліті».
Помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).
Могила Миколи Руденка
Cім’я
Батько – Данило Захарович (пом. 1927).
Мати – Докія Яківна (пом. 1953).
Діти – син Юрій (нар. 1945), дочка Олена (нар. 1968).
Дружина – Шаповалова Євгенія Василівна (нар. 1921).
Діти – син Олег (нар. 1950), син Валерій (нар. 1957).
Дружина – Раїса Панасівна (нар. 1939).
МИКОЛА РУДЕНКО ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ
Творчість
У 1947 році видає першу книжку віршів “З походу”. Бібліографічні довідники засвідчують рясний поетичний ужинок поета і прозаїка в 50—70-і роки; тільки протягом п’ятдесятих вийшло у світ сім збірок його поезій і романи «Вітер в обличчя» та «Остання шабля».
Непересічний талант і абсолютна бездоганність біографії (вихідець із пролетарської родини, фронтовик) забезпечували йому роль партійного керівника літераторів. Успіх на поетичній ниві та помітне місце на ієрархічній письменницькій драбині (був певний час секретарем письменницької партійної організації) і забезпечений матеріальний стан все ж не зробили його на все життя доконаним сервілістом (угодником) влади. З гіркотою та іронією згадував поет вже у 80-і роки про той час:
З’явилось черевце укупі з кабінетом,
Ще й дача над Дніпром, як визнання заслуг.
Та під кінець 60-х доля письменника різко змінюється. Настає прозріння. З кола шанованих владою поетів він раптом переходить до дисидентів, стає критиком епохи “розвинутого соціалізму”. М. Руденко пише до керівних партійних органів листи, в яких критикує позірні досягнення як економіки, так і політики комуністичної держави. Невдовзі вступає до Міжнародної Амністії й утворює Українську Групу Сприяння Виконанню Хельсінських Угод*.
Різко міняється характер та ідейна спрямованість творчості М. Руденка. З-під його пера виходять дослідження «Економічні монологи» і «Слідами космічних катастроф», в яких він переглядає і заперечує догми Марксової політекономії, передбачливо віщує економічні катаклізмі! в СРСР.
В одному із інтервўю газеті “Літературна Україна” (квітень 2001 р.), повертаючись думками до свого змагання з владою, М.Руденко сказав: “Біда було в тому, що тодішнє наше суспільство взагалі забуло про смак правди. А бюрократична теорія вартості зробила родючий ґрунт усього лиш одним із засобів виробництва, тобто — заводським конвеєром. Але ж гумус—жива дитина Сонця! Звідси — і хліб, і виноградний сік, і—людство, якщо хочете!”.
Автор поетичних і прозових творів «З походу» (1947), «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), «Орлова балка» (1970); фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966), «Слідами космічної катастрофи» (1962); поеми «Хрест» (1976), книг «Найбільше диво — життя. Спогади» (1998), «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії» (1998).
Збірки поезій
- 1947 — З походу
- 1948 — Незбориме плем’я
- 1948 — Ленінградці
- 1949 — Поезії
- 1952 — Мужність
- 1952 — Світлі глибини
- 1954 — Переклик друзів
- 1956 — Поезії
- 1968 — Всесвіт у тобі
- 1977 — Я вільний. Поема.
- 2003 — Пером із янгольського крила: Поезії
Проза і публіцистика
• Руденко М. Д. Вітер в обличчя: Роман. — К.: Рад. письм., 1955. — 440 с.
- Руденко М. Д. Остання шабля: Роман. — К.: Молодь, 1959. — 574 с.
- Руденко М. Д. Біла акація: Оповідання та нариси. — К.: Рад.письм.,1962. — 207 с.
- Руденко М. Д. Чарівний бумеранг: Космологічна феєрія. — К.: Молодь, 1966. — 273 с.
Руденко М. Енергія прогресу. — К.: Молодь, 1998.
- Руденко М. Енергія прогресу. — Тернопіль: Джура, 2005, 412 с.
- Руденко М. Заграва над серцем. — К.: Укр. письменник, 1999. — 155 с.
- Руденко М. Д. Ковчег Всесвіту: Футурол. роман. для серед. шк. віку. — К.: Веселка, 1995. — 206 с.
- Руденко М. На дні морському. Трагедія. — Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1981. — 74 с.
- Руденко М. Найбільше диво — життя. Спогади. — Київ-Едмонтон-Торонто: Таксон, 1998. — 559 с.
- Руденко М. Д. Орлова балка: Роман. — К.: Молодь, 2002. — 352 с.
- Руденко М. Прозріння. — Балтимор-Торонто: Смолоскип ім. В.Симоненка, 1978. — 366 с.
- Руденко М. Д. Син Сонця — Фаетон: Науково-фантастич. роман. — Тернопіль: Джура, 2002. — 340 с.
- Руденко М. Д. Хрест: Поема. — К.: Смолоскип, 1996. — 59 с.
- Руденко М. Найбільше диво — життя. — Київ: Кліо, 2013.
Нагороди
За участь у радянсько-німецькій війні нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, 6 бойовими медалями.
Шевченківська премія з літератури 1993 року за роман «Орлова балка».
29 листопада 1996 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня.
Указом Президента України Л. Кучми від 19 грудня 2000 року за № 1347/2000 Руденку Миколі Даниловичу «за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахисну і літературну діяльність» присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
Пам’ять
До 90-ї річниці з дня народження Миколи Руденка пошта України в 2010 році випустила в обіг поштовий конверт
Меморіальна дошка Миколі Руденку на будинку Роліт у Києві
- У 2011 році на його батьківщині, в смт Біле-1 (Лутугинський район), в гімназії, названій на його честь, відкрито «Літературно-краєзнавчий музей М. Руденка». Керівником його є Жильцова Ірина Миколаївна.
- До 90-ї річниці з дня народження Миколи Руденка пошта України в 2010 році випустила в обіг поштовий конверт.
- На будинку Роліт у Києві (вул. Б. Хмельницького, 68), де деякий час проживав Микола Руденко, йому встановлена меморіальна дошка.
Згідно з Указом Президента № 612 від 15 серпня 2009 року та розпорядженням Кабінету Міністрів № 1469-р від 2 грудня 2009 року, було передбачено до 90-річчя з дня народження Миколи Руденка (19 грудня 2010 р.) видати повне зібрання творів письменника. Проте, замість цього, повне зібрання творів М. Руденка було вилучене з Державної програми «Українська книга» на 2010 рік.
Література
- Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.199-200,284.
- Віктор Жадько. У пам’яті Києва: некрополь столичних письменників.-К.,2007.-С.27,95,143,359.
- Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.280.
- Віктор Жадько. Байковий некрополь.-К.,2004.-С.161-164.
- Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
- Бровко О. Жанрова своєрідність поезії М. Руденка // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. — 2002. — № 3 . — С. 60—70.
- Бровко О. Особливості в’язничної поезії М. Руденка // Слобожанщина: літературний вимір. Зб. наук. пр. — Луганськ, 2003. — Вип. 1. — С. 175–184.
- Василенко Р. Микола Руденко в Оттаві // Життя в гримі та без (шляхами діаспори): Мемуари, поезії, публіцистика. — К.: Рада, 1999. — С. 393–396.
- Григоренко П. Микола Руденко — поет, філософ, борець: Передмова// Руденко М. Прозріння: Поезії. Поеми. — Балтимор-Торонто, 1978. — С. 7—32.
- Качуровський І. Лірика Миколи Руденка // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 606–615.
- Кудрявцев М. Г. Хто винен? (Трагедія М. Руденка «На дні морському») // Слово і час. — 1991. — № 10. — С. 64—68.
- Павлишин Марко. «Собор» Олеся Гончара та «Орлова Балка» Миколи Руденка: навколишнє середовище як тема й аргумент // Канон та іконостас: Літ. — критичні статті. — К.: Час, 1997. — С. 44—61.
- Слабошпицький М. До рідного порога: Шляхи до істини М. Руденка // Донбасс. — 1993. — № 1-2. — С. 99—104.
- Талалай Л. Пером із янгольського крила [Про творч. та життєвий шлях М.Руденка] // Київ. — 2002. — № 3. — С. 13
- Талалай Л. Муза Миколи Руденка // Березіль. — 2003. — № 7—8. — С. 164–178.
- Тарнавський О. Микола Руденко — Паскаль доби соцреалізму // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 241–259.
- Шевчук Вал. Архітектура всесвіту за Миколою Руденком // Дніпро. — 2000. — № 11-12. — С. 81—85.
- Шевчук Вал. Заповіти, на які чекає світ // Літературна Україна. — 2007. — 20 вересня. — С. 1, 3.
- Swoboda Victor. The Evolution of Mykola Rudenko’s Philosophy in His Poetry // Studia Ucrainica. — 1988. — № 4. — P. 76—84.
- Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Вибране