Одержима (драматична поема)
I
Берег понад озером Гадаринським*. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег. Міріам, “одержима духом”, в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.
М і р і а м
Він там, він все сидить так нерухомо,
як те каміння, що навколо цього.
Над ним – мені здається, я те бачу, –
нависли думи хмарою важкою,
от-от з них стрілить ясна блискавиця
і цілий світ осяє. Ох, коли ж,
коли вона розіб’є темну хмару?
Хоч би мене убила блискавиця,
я прагну, прагну, щоб вона злетіла,
щоб хоч на мить чоло те просіяло.
Годівлю дав юрбі, тілам і душам,
всім дав спокій, а сам у сій пустелі
пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку…
Який він одинокий, Боже правий!
Невже йому не можна помогти?
Невже він завжди буде одинокий?
“Месія прийде в славі світ судити” –
так сказано в пророцтві, більш нічого.
І правда, й милосердя – все для світа,
а для Месії що? Чи тільки слава?
“Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,
мир буде на землі і щастя в людях…”
А для Месії? – знову “слава в вишніх”?
І тільки слава? О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
Всім дати щастя і нещасним бути,
нещасним, так, бо вічно одиноким.
Хто міг би врятувать його самого
від самотини, від страшної слави?
(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь.)
Чого ж се я слідом за ним блукаю?
Чого? Сама не знаю. Певне, дух
мене сюди завів на певну згубу,
Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,
ніж в іншім місці. Я загину тут,
я вигострила погляд у пустині,
мов соколиний зір, – все виглядала,
чи він хоч не подивиться на мене?
Не подивився і не обернувся…
Занадто вже буйна була надія!
Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!
(Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.)
Про се співати можна, а сказати
слів не стає.
(Співає знов.)
Яка була юрба
за ним, як він ходив по Галілеї**.
І кожний встиг торкнути хоч одежу,
хоч край плаща Месії, тільки я
торкнути не посміла, бо нічого
просить не мала в нього: ні здоров’я
ні страви на безхліб’ї. Я не знаю,
чого я йшла з юрбою…
(Співає знов.)
Він нікому
не відмовляв потіхи і поради.
Кому що бракувало, він давав.
(Співає.)
А що ж мені бракує? О Месіє,
ти, може, знаєш?!
Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.
М е с і я
Знаю, Міріам!
М і р і а м
(жахнулась)
Учителю!
М е с і я
Не бійся, жінко, спокій
я хочу дать тобі.
М і р і а м
О, я не хочу,
не хочу я спокою!
М е с і я
(лагідно і разом суворо)
Міріам, Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?
Спокою прагне всякий.
М і р і а м
Але ти,
Учителю, покинув той спокій,
що був у тебе в тихім Назареті***.
М е с і я
Ти дорівнятись хочеш…
М і р і а м
(з поривом)
Ні, Месіє, я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка.
М е с і я
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,
єдиної потіхи всіх нещасних?
М і р і а м
(з раптовою одвагою)
Бо ти його не маєш, Сине Божий!
М е с і я
Яке тобі до мене діло, жінко?
Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.
М е с і я
Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?
М і р і а м
(не одкриває лиця)
Я вірю, що ти Божий Син, Месіє,
і всім, окрім мене, даси рятунок.
М е с і я
Усім, крім тебе, жінко?
М і р і а м
Ти сказав.
М е с і я
Я не сказав того.
М і р і а м
Та я те чула.
Прости, Учителю, я мушу йти.
(Відступає.)
М е с і я
Куди ти йдеш?
М і р і а м
Не знаю. Так, на безвість.
М е с і я
Чого ж ти йдеш?
М і р і а м
Бо мушу йти.
М е с і я
Навіщо?
М і р і а м
Ти знаєш. Ти – Месія! Я не знаю.
М е с і я
Зостанься тут.
Міріам мовчки спиняється.
М е с і я
Скажи мені, ти чула,
що говорив я людям?
М і р і а м
Так, Месіє.
М е с і я
Ти прийняла мої слова?
М і р і а м
Ніколи
я не забуду їх.
М е с і я
І вслід їх підеш?
М і р і а м
Вони слідом за мною підуть всюди,
волаючи: “Ти йдеш в неправу путь!”
І, мов на жар пекучий, наступати
я буду на слова твої огнисті, –
сліди мої від них криваві будуть.
М е с і я
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
М і р і а м
(падає навколішки)
О горе! Впала вже на мене кара,
і вже її ніхто не здійме з мене!
М е с і я
У тебе мало віри. Якби ти
хоч зерня віри мала…
М і р і а м
О, я вірю,
без краю вірю в тебе, Сине Божий,
та я не вірю в себе! Я не вірю,
щоб я могла твої слова прийняти.
М е с і я
Таке смирення гірше від гордині.
М і р і а м
О, сто раз гірше, я те добре знаю,
і з того розпач мій.
М е с і я
Ти не наводь
обмови зайвої на власну душу, –
такою чорною вона не може бути.
М і р і а м
О ні, Учителю, вона чорніша,
ніж хата-пустка, що після пожежі
чорніє порожнечею. Вода
твоїх речей, цілюща та живуща,
душі моєї вигоїть не може.
Вода боронить від огню живого,
згорілу ж хату дарма поливати.
М е с і я
Та що тобі спалило душу, жінко?
М і р і а м
Не знаю: чи ненависть, чи любов.
М е с і я
Кого ж ненавидиш ти?
М і р і а м
Ворогів.
М е с і я
Своїх?
М і р і а м
Твоїх.
М е с і я
Я їх казав любити.
М і р і а м
А я люблю… не їх.
М е с і я
Вони для тебе,
як і для мене, ближні.
М і р і а м
Але я
від них далека, наче від єхидни.
М е с і я
Вони не відають, що творять.
М і р і а м
І єхидна
несвідома, а всяк її розтопче,
як стріне на шляху.
М е с і я
Якби єхидна
могла покинути свою отруту,
вона була б не гірша від голубки.
М і р і а м
Але вона отрути не покине.
М е с і я
Про Царство Боже на землі ти чула?
М і р і а м
Та я ж тепер ніде його не бачу.
М е с і я
Ти дивишся й не бачиш, маловірна.
М і р і а м
О так, не бачу! Світло твого духа
мене сліпить. Чим ти мені ясніше,
тим душі ворогів мені темніші,
тим менш єхидна схожа до голубки.
Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.
Я вірю, що ти світло – і такого
ся темрява до себе не приймає?
Я вірю, що ти слово – і такого
отой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба іншого Месії?
Їм, може, Сина Божого не досить?
М е с і я
Вони сліпі, вони ще не прозріли,
самого слова мало їм для віри,
їм треба діла.
М і р і а м
Ти творив дива!
М е с і я
Творив дива ще тільки над водою;
сього не досить – треба крові.
М і р і а м
(з жахом)
Крові?
Чиєї крові, Вчителю?
М е с і я
Моєї.
М і р і а м
Хай їм вона на голову впаде!
М е с і я
Не проклинай, вертається прокляття
на того, хто сказав його.
М і р і а м
Нехай!
Я знаю се, проклята я навіки,
бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисея
для мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,
як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск,
в моїх речах я чую зброї брязкіт,
так я узброєна в свою ненависть,
як вартовий коло царської брами,
що радий вихопить на кожного свій меч,
хто тільки зле замислить на владаря.
М е с і я
Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?
М і р і а м
(з докором)
Учителю!
М е с і я
Ти, може, скажеш – любиш?
М і р і а м
Ти се сказав.
М е с і я
Я так сказав: хто мовить,
що любить Господа, а брата ненавидить,
неправда то.
М і р і а м
Хіба ж і той не любить,
хто душу віддає?
М е с і я
Що значить, жінко,
віддати душу?
М і р і а м
Значить – буть готовим
загинуть за любов.
М е с і я
То се ж би звалось –
віддати тіло. В тім душі нема.
М і р і а м
А хто покине батька, матір, браття,
все рідне, любе, все, чим жив він досі,
для іншого – невже і той не любить?
М е с і я
Хто зрікся всього, а себе не зрікся,
не любить той.
М і р і а м
О Господи, якої
ти жертви хочеш?
М е с і я
Жертви я не хочу,
любові тільки.
М і р і а м
Мушу всіх любити?
М е с і я
Так, всіх.
М і р і а м
Усіх, крім тебе, – се можливо.
Але тебе і всіх – се понад силу.
Та за що ж, за що ж маю їх любити?
М е с і я
Недовірки питають тільки “за що?”
М і р і а м
О, як недовірки любити вміють!
Як поломінь, палка у них любов!
М е с і я
А та любов, що я від тебе хочу,
повинна буть як сонце – всім світити.
М і р і а м
О, що мені робить? Немає сонця
в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.
М е с і я
Ще, може, зійде сонце і для тебе.
М і р і а м
(з раптовою надією)
Учителю! чи ти мені позволиш
пролити кров мою?
М е с і я
За кого? За людей?
М і р і а м
Ні, не за їх!
М е с і я
То нащо проливати
даремне кров?
М і р і а м
А може, недаремне?
А може, кров’ю викупить я зможу…
М е с і я
Кров без любові викупить не може.
М і р і а м
Якби ти хтів прийнять від мене викуп,
щоб не лилась твоя святая кров!
М е с і я
Ти хочеш викупить мене?
Міріам потакує мовчки головою.
М е с і я
Даремне!
М і р і а м
Нехай даремне! Та позволь загинуть
хоч не за тебе, то з тобою вкупі!
М е с і я
Ваалові**** дають даремні жертви,
я ж не приймаю їх.
М і р і а м
Месіє!
М е с і я
Ні, для тебе
я не Месія. Ти мене не знаєш.
(Відходить.)
Міріам зостається в пустині сама.
* Назва озера походить від міста Гадари (тепер Мукса) в Палестині, яке розташоване на його березі. Дія відбувається в Іудеї.
** Галілея – північна частина Палестини.
*** Назарет – місто в Галілеї, в якому, за євангельською легендою, провів дитинство Христос.
**** Ваал – в релігії стародавніх народів Близького Сходу язичеський бог, культ якого був пов’язаний з людськими жертвопринесеннями.
II
Гефсіманський сад*. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.
М е с і я
(до учеників)
Спите? Не спіть! Моя душа сумна
до смерті…
Ученики не озиваються, сплять.
М і р і а м
(до себе)
Боже! знов він одинокий,
ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння… Он отам
лежить той ученик, що – люди кажуть –
Учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, – твердіше, може,
бо наймолодший… Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема…
Я приступлю до нього…
(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)
Ні, не смію…
Він знову скаже, як тоді сказав:
“Яке тобі до мене діло, жінко?”
Що ж я йому скажу? Моя душа
тепер чорніша. Я тепер не тільки
до ворогів його ненависть маю,
але й до друзів. О, до сих ще більшу!
Ви, сонне кодло! Світло опівночі
не будить вас? Вам заграва кривава
очей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на груди
і зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,
бо в них таки, либонь, тепліша кров.
(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається.)
Про що він молиться?
М е с і я
(впівголоса)
Нехай мине
ся чаша…
М і р і а м
Саваоф! чи й ся молитва
в сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу сина?
М е с і я
Але хай буде так, як ти бажаєш,
а не як я…
М і р і а м
Сам Вельзевул, напевне,
почув би милосердя.
М е с і я
(до учеників)
Ви спите?
Не спіть! моя душа смутна до смерті!
М і р і а м
Каміння у пустині відкликалось
потрійною луною, але сі
не обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь… Який злий дух тримає
мої слова? Учителю! Єдиний!
О світочу моїх очей! Невже ти
не бачиш, як я гину тут від туги,
від болю, від тривоги? І нічим,
нічим потішити тебе не можу!
…Я обізвусь… Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,
немов шакала голос опівночі,
бо туга стиснула за серце… Я не можу,
не можу бачити сього! Прощай!..
Ох Міріам, ти проклята від Бога!
(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду.)
ІІІ
На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.
М і р і а м
Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічні
його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,
бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
“Розпни його, розпни!” – і той закон
людський, що допустив невинно згинуть,
і той закон небесний, що за гріх
безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної
того, хто всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,
як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока,
даремні сльози ллю і проклинаю
все те, що він любив, і з кожним словом
все більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинока
на сьому і на тому світі. Так,
ніколи не скінчиться темна туга
і вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,
що тричі одрікалися від нього,
і та родина, що ніколи в ньому
не бачила пророка; прийдуть, здіймуть
його з хреста, – бо вже ж він неживий
і більше мучитись за них не може, –
покроплять млявими слізьми й лагідно
спов’ють у хусти, понесуть покірно
під наглядом ворожих вояків,
сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупи
тепленьким словом згадувать про того,
про кого за життя так мало дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинуть
отрутними словами їм в обличчя,
немов гарячим приском! Хай би очі
їм випекло, ті очі безсоромні,
що сміли тут дивитися на муку
того, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що якби з’явилась я,
ненавистю спотворена в обличчі,
вони жахнулись би і запитали:
“Яке тобі до всіх нас діло, жінко?”
І я на те… що я на те сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненависть
не має голосу на поминках того,
хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!
В той час, як всі громадою зберуться
згадать того, кого я так любила,
я буду всім чужа і одинока,
не признана ніким, бо сам Месія
не признавав мене… О Сине Божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,
та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав, – я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу,
ту душу, що не хтів прийнять Месія
собі на жертву. Де ж ще більше горе,
як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
ІV
Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.
Й о г а н н а
(до Міріам)
Мир, сестро, й радість!
М і р і а м
Радості і миру
не знаю я так само, як тебе.
Й о г а н н а
Прости, що зачіпаю незнайому,
але ж у нас така весела звістка.
М і р і а м
Що то мене обходить?
Й о г а н н а
Всіх обходить!
Месія наш воскрес!
М і р і а м
(голосно)
Воскрес? Месія?!
Й о г а н н а
На Бога, сестро, тихше! ще почує
хто з люду й донесе синедріону**.
М і р і а м
Ви боїтесь, коли б вам за Месію
кров не пролити так, як він за вас
пролив свою?
Й о г а н н а
Проллєм, як буде треба, –
тепер не час.
М і р і а м
Ти, жінко, чим торгуєш?
Й о г а н н а
Сказала б я, питання не до речі.
М і р і а м
А ти не знаєш, де тепер Месія?
На небі, певне?
Й о г а н н а
Кажуть, на землі,
між людом ходить.
М і р і а м
Отже, в вас надія,
що є кому і вдруге кров пролить,
як прийде знову час!
(Гірко сміється.)
А я не вірю,
щоб він воскрес, бо ви того не варті!
Й о г а н н а
Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.
М і р і а м
Се правда! він ніколи не вважав
на те, що з вас ніхто його не вартий.
І все-таки не вірю, що воскрес він.
Й о г а н н а
Але ж він сам пророкував про те!
М і р і а м
Для сеї самої юрби воскреснуть?
На се, либонь, не стало б і Месії!
Й о г а н н а
Здається, помилилась я, бо ти,
як бачу, не прихильниця його.
М і р і а м
Прихильних мав він досить і без мене.
Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.
М і р і а м
(їй услід)
Не бійсь! не розкажу синедріону,
бо він для мене не миліш, ніж ти,
хіба однаково ненависний.
(Близько проходить старий галілеянин. Міріам звертається до нього.)
Що, батьку,
чи правду кажуть, що воскрес Месія?
С т а р и й
Так правда, як і те, що він пролив
за всіх нас кров свою святу, невинну.
М і р і а м
Він не за всіх пролив. Неправда, значить.
С т а р и й
Як не за всіх!
М і р і а м
За мене вів ні краплі
не проливав.
С т а р и й
А, ти не віриш в нього…
(Хоче й собі сховатись у гурті.)
М і р і а м
Я вірю в нього!
(Старий спиняється.)
Вірю більш, як ти,
більш, як усі ви.
С т а р и й
То приходь сьогодні
до нас на збір.
М і р і а м
(з відразою)
Щоб я до вас прийшла?!
Ховатися по норах вкупі з вами?
Мені при вас нема чого робити:
у мене на чолі немає плями!
С т а р и й
А в кого ж є?
М і р і а м
У вас, у всіх у вас!
Усі ви допустили, щоб Месія
кривавий викуп дав за ваші душі.
І вам прийнять його було не тяжко?
Віддячились ви, правда, хто сльозою,
хто щирою до ворогів любов’ю…
С т а р и й
Він сам казав нам ворогів любити.
М і р і а м
А ви й зраділи! так вам безпечніше:
душа врятована та й тіло не загине!
С т а р и й
(з острахом)
Хто ти така?
М і р і а м
Я? “Одержима духом”!
С т а р и й
Благай Месію, щоб зцілив тебе
і визволив від того злого духа
святою силою своєї крові й тіла.
М і р і а м
Щоб визволив мене ціною крові?
Своєї крові? Та невже ти, діду,
гадаєш, ніби я себе ціную
дорожчою, ніж чиста кров його?
Так слухай же: чи в огняній геєні,
чи в темряві без краю доведеться
мені на вік віків з душею пробувати,
та радощі моєї не зруйнує
сам князь темноти, радощі від того,
що на мені не важить кров Месії,
що він її за мене не пролив
ані краплини.
С т а р и й
Як могло те статись?
М і р і а м
Ненависть врятувала від гріха.
С т а р и й
Кого ж ненавидиш?
М і р і а м
Всіх вас, себе і світ.
С т а р и й
За тебе теж пролита кров, та дармо,
бо ти не прийняла святого дару.
М і р і а м
І не прийму! бо я не Астарот***,
щоб мала кров приймати в подарунок.
Непримітно підходить слуга синедріону і а ним римський преторіанець****.
С л у г а
Про що говорите?
С т а р и й
(заминаючись)
Це, бачиш…
М і р і а м
Про Месію!
С т а р и й
Зовсім ми не про теє розмовляли.
П р е т о р і а н е ц ь
А хто ж то, дівчино, отой Месія?
Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянин ховається між людьми.
М і р і а м
А той, що ви недавно розп’яли,
ви знаєте, він цар був іудейський.
Тепер він знов по всій країні піде,
бо він воскрес, воскрес у новій славі!
Нехай там стережуться цар, і цезар,
і весь синедріон, пекельна рада!
П р е т о р і а н е ц ь
(хапає її за руки, киває на слугу)
А дай шнурка, ми спутаємо кізку,
щоб не брикала дуже.
М і р і а м
Що? в’язати?
(Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі.)
Хоч одного, та все ж покарбувала!
Її знов хапають за руки, скручують і в’яжуть. Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в’язати Міріам.
М і р і а м
Хотіла б я всю вашу кров пролити,
віддячити за жертву!
П р е т о р і а н е ц ь
Що ж та жертва,
коли ви кажете, що він воскрес?
М і р і а м
Так що ж? Хіба минає все минуле?
Він пережив три вічності в три ночі,
прийняв три смерті. Чи тепер, воскресши,
забуде він страждання, зраду, смерть?
Простити може, а забути – ні!
О, будьте прокляті!
С л у г а
Хто?
М і р і а м
Всі ви! Цезар,
синедріон, і цар, і весь народ!
Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та саддукеїв*****, почувши гомін на майдані.
С л у г а
(кричить до народу)
Гей, слухайте, вона нас проклинає!
Г о л о с и в юрбі
Що? Що тут? Хто ся жінка? Що їй треба?
За що її зв’язали? Зрада? Змова?
М і р і а м
Я проклинаю вас прокльоном крові!
С л у г а
Що суджено кленучому?
Г о л о с и в юрбі
Каміння.
Люди вибирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам.
М і р і а м
Месіє! коли ти пролив за мене…
хоч краплю крові дарма… я тепер
за тебе віддаю… життя… і кров…
і душу… все даремне!.. Не за щастя…
не за небесне царство… ні… з любові!
(Падає під градом каміння.)
1901 р.
* Гефсіманський сад – місцевість біля Єрусалима в Палестині.
** Синедріон – найвища рада в стародавньому Єрусалимі, яка складалася з єврейської аристократії та духовенства. Виконувала релігійні, урядові та судові функції.
*** Астарот (Астарта) – в міфології стародавніх народів Близького Сходу язичеське божество, якому приносили в жертву людей.
**** Преторіанець – в стародавньому Римі воїн привілейованої імператорської гвардії.
***** Фарисеї та саддукеї – релігійно-політичні угруповання в стародавній Іудеї. Фарисеї виражали погляди більш демократичних, торгово-ремісничих верств, саддукеї –аристократії й вищого духовенства.