Григорів Михайло Семенович – біографія
Миха́йло Семе́нович Григо́рів (*5 червня 1947, Лісний Хлібичин) — український поет.
Біографія
Народився 5 червня 1947 р. в с. Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області.
Навчався у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
Закінчив Латвійський університет. Працював в апараті НСПУ. Головний редактор газети «Вісник Чорнобиля».
Автор книжок «Вези мене, конику», «Спорудження храму», «Сади Марії».
Перекладає з латвійської мови твори І. Зієдоніса, П. Зірнітіса, Е. Веверіса, О. Вацієтіса та ін.
Лауреат премії імені П. Тичини.
Дослідники зараховують Григоріва до неомодерної складової української поезії. В аспекті модерної радикалізації поетика Григоріва більш поміркована й менш герметична, аніж вербальна пропозиція Воробйова. Григоріву притаманні специфічний “тихий” мелос і неконцептуалізовані потоки образів.
Михайла Григоріва можна інтерпретувати безкінечно, бо «несть числа» внутрішнім образам розколотого ним слова, лексичного ряду, розтисненого самовладними (бо іще ніким не названими!) предметами і явищами світу, спостереженими у мить його сотворення. «Такі береги мов закінчення душі на вустах», і «слово, мов стиснений сонях», готове вибухнути золотим ореолом своїх першосмислів, розлетітися довкруж зернятами і знову прорости, прорости готове! — а проте «зуживає себе неназваним». Навіщо? Щоб бути вільним, щоб лишатися «стисненим соняхом», полискуючи «пилком перебування» (на зерні). Це вже з іншого вірша, шо не так важливо, бо кольорові конфігурації Михайла Григоріва за законами вивільненого з лабет знаку взаємного тяжіння смислів зливаються в гармонію істинної дійсності.
Твори
- «Вези мене, конику»,
- «Спорудження храму»,
- «Сади Марії».
- «Зелена квітка тиші»