Котляревський Іван Петрович – біографія
Іва́н Петро́вич Котляре́вський (* 29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія — † 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв’язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Творчість Котляревського має основоположне значення в іс¬торії становлення нової української літературної мови. В умо¬вах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, його поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мов-лення народу, започаткували новий етап фор¬мування літературної мови.
Біографія
Пам’ятник І. П. Котляревському, Полтава (1903), фото 2008 року
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, який служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Полтава в ті часи спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала повітовим центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернію, місто починає зростати й впорядковуватися.
Будинок Котляревського у Полтаві, робота Тараса Шевченка 1845 р.
Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання хлопець міг здобути в парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк.
Із 1780 по 1789 вчився у духовній семінарії. В 1789–1793 працював канцеляристом, у 1793–1796 — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.
У 1796–1808 перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. В 1806–1807 Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812, був учасником облоги Ізмаїлу. В 1808 вийшов у відставку з орденом Святої Анни.
З 1810 працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».
У 1812, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за дозволом малоросійського генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-ий український козачий полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав чин майора.
Коли в 1817 році за ініціативи нового «малоросійського» генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна в Полтаві було організовано перший у місті театр і сюди з Харкова переїхала трупа відомого тоді антрепренера Штейна на чолі з М. С. Щепкіним, Котляревський взяв саме діяльну участь в організації цього театру; у свій час він навіть виконував там обов’язки художнього керівника. Спеціально для цього театру він і написав обидві свої п’єси: комічну оперу «Наталка-Полтавка» і, одноактну комедію «Солдат-чарівник» («Москаль-чарівник»).
В 1818 разом з В. Лукашевичем, В. Тарновським та ін. входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Муравйова-Апостола Матвія Івановича, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства. Слідчий комітет залишив це без уваги.
Котляревський сприяв викупові М. Щепкіна з кріпацтва.
У 1827 році Іван Котляревський, продовжуючи опікати полтавський «Будинок виховання бідних дворян» в якості його беззмінного наглядача, прийняв на себе ще й піклування місцевими «богоугодними закладами». Обидві ці посади він і займав протягом ряду років — аж до виходу у відставку в 1835 році..
Літературна діяльність
Учасники з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Івана Котляревського. Львів. 1898
Цікава доля літературних творів Котляревського. Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді».
Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року…», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо». Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеїда». Так, «Енеїда» була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.
«Енеїда»
Котляревський — автор «Енеїди» ( 1798, у трьох частинах; 1842 — повне посмертне видання) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор Я. Лопатинський) та «Енеїда» (композитор М. Лисенко, лібретто М. Садовського).
Головні джерела «Енеїди» — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання «Енеїди», у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався «мужичою», тобто народною мовою. «Педанти,— зазначав сучасник письменника,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися». Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для «високих» літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так.
Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. І все-таки «Енеїда» — оригінальний твір: у римського автора — 12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони витримані в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо міста й села Полтавщини, наприклад, Лубни, Гадяч, Будища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів.
«Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»
У 1804 році написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (вперше опублікована Я. Головацьким у журналі «Пчола» в 1849). Попри дещо «сервілістичний» (за визначенням Бориса Грінченка) сюжет (оспівування царського урядовця), твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири (критика «панів-людоїдів», що «зо злої волі не дають орати нив», тощо).
Драматургія
Ще одним досягненням Котляревського стала його п’єса «Наталка Полтавка». Причина її написання була дуже проста: ставши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об’єктом смішного виступав народ, у п’єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. На появу «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» безперечний вплив мали російська драматургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та ін.) і театральне життя. Великою мірою п’єси Котляревського були пов’язані і з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями XVIII ст., з російською комічною оперою XVIII ст. та фольклорно-пісенною стихією так широко представленою у цих творах.
У своїх п’єсах письменник близько підходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам. Це, зокрема, яскраво відбилося у помислах і вчинках Тетерваковського, Макогоненка та інших персонажів.
Історичне значення п’єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Зрештою, це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій, європейській літературі.
Микола Лисенко, використавши доробок своїх попередників (А. Барцицького, А. Єдлічки) створив оперу «Наталка-Полтавка».
Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:
- невелика кількість дійових осіб
- вдало вибраний конфлікт
- напруженість і природність розвитку сюжету
- стрункість композиції
- органічно вмонтовані в текст пісні
- народна, індивідуалізована й гранично виразна мова
- гумор
- чіткість ідей
- рельєфно зримі образи
Оцінка творчості
Творчість Котляревського високо цінував Т. Шевченко. Поет в 1838 написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».
Однак вже Пантелеймон Куліш мав строгіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації — князю Куракіну, князю Рєпніну тощо. Цим закидам опонує український літературознавець І. Снігур, який 1946 оприлюднив у емігрантському журналі «Похід» наступну репліку:
«Іван Котляревський, зберігаючи теплу пам’ять про Гетьманщину (“Так вічной пам’яти бувало у нас в Гетьманщині колись”), опоминаючись за народну правду (“Мужича правда все колюча, а панська на всі боки гнуча”), без будь-якого, проте, внутрішнього психологічного конфлікту поєднує свою симпатію до козацької минувшини з більш ніж толерантним ставленням до царського державного устрою, – з симпатією до таких його репрезентантів, як генерал-губернатор князь Олексій Куракін, князь Рєпнін, князь Лобанов-Роставецький. При чому Котляревський робить це цілком щиро, без ніякого наміру користолюбно здобувати прихильність впливових людей, що цілком несправедливо закидає йому Пантелеймон Куліш. І цей внутрішній конфлікт не виникає у Котляревського тому, що поняття української нації уклалося в його свідомості як складова частина поняття російської держави, частина, підпорядкована цілому...»
М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах» із його творів.
Твори
- «Енеїда» (1798)
- «Москаль-чарівник» (1819)
- «Наталка-Полтавка» (1819)
- «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»
- кантата «Малороссийский губернский общий хор»
- «Ода Сафо» — переклад на російську мову
- Записи про перші дії російських військ у турецьку війну 1806 року (російською мовою)
- Роздуми про євангеліє від Луки, перекладене з французького твору аббата Дюкеня (російською мовою)
Бібліографія
- Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — 2. вид., доп. і перероб. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955. — 204 с.
- Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — 3. вид., доп. і перероб. — К.: Дніпро, 1969. — 270 с.
- Іван Котляревський. Бібліографічний покажчик. 1798–1968 / М. О. Мороз (уклад.).— К., 1969. — 287 с.
- Котляревський І. П. Повне зібрання творів у двох томах. — К.: Академія Наук Української РСР, 1952–1953.
- Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — К.: Наук. думка, 1969. — 510 с.
- Котляревський І. П. Твори у двох томах. — К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1969.
- Малий словник історії України / В. А. Смолій (ред.). — К.: Либідь, 1997. — 464 с.
- Хропко П. П. Іван Котляревський. Біографічний нарис. — К.: Дніпро, 1969. — 102 с.
Пам’ять
У 1952 у Полтаві було відкритий літературно-меморіальний музей Котляревського.
Садиба-музей І. П. Котляревського, Полтава, 2008
Народився в Полтаві в сім’ї канцеляриста. У 1969 у Полтаві на Івановій горі відкритий музей-садиба Івана Котляревського — меморіальний комплекс на основі садиби, де 1769 року народився і де мешкав Іван Петрович Котляревський.
У багатьох містах України (Київ, Полтава, Чернігів, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Прилуки, Лубни, Бердичів тощо) є бульвари і вулиці, названі на честь поета.
У Полтаві та Києві є парки, названі на честь поета.
Багато навчальних закладів (школи, ліцеї, вузи), закладів культури носять ім’я поета:
- Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 ім. І. П. Котляревського
- Бендерська гімназія № 3 ім. І. П. Котляревського
- Гадяцьке училище культури імені І. П. Котляревського
- Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
- Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського
- Бібліотека імені І. П. Котляревського Шевченківського району м. Києва
- Кінотеатр ім І.П Котляревського (Полтава)
У філателії та нумізматиці
28 жовтня 1998 року Національний банк України на честь 200-річчю першого видання «Енеїди» у серії «Духовні скарби України» випустив золоту пам’ятну монету номіналом 100 гривень.
22 вересня 2009 року Національний банк України на честь Івана Петровича Котляревського у серії «Видатні особистості України» випустив срібну монету номіналом п’ять гривень.
Поштова марка України, присвячена І. П. Котляревському, 1994 рік «Енеїда»
Марка Пошти СРСР на честь 200-річчя І.П. Котляревського, 1969 рік «Енеїда»
У літературі
Український радянський письменник Хорунжий Анатолій Мефодійович зробив штабс-капітана І. П. Котляревського головним героєм історичного оповідання «В тривожний рік» — про внесок українського народу в перемогу 1812 року у війні Російської імперії з Французькою імперією. Оповідання опубліковане в збірці «Давня французька пісенька» 1981 року. Сюжет твору підкреслює, що І. Котляревський був тоді відомим і популярним як автор поеми «Енеїда» особливо серед українських селян: «Панас „Енеїду“ Вашу напам’ять знає… Офіцери знайшли її в одному маєтку, щовечора читали та реготали, а він тим часом всю її до пам’яті взяв.»
Пам’ятники
• Пам’ятник на могилі І. П. Котляревського (скульптор Л. В. Позен, художник В. А. Волков).
У 1903 році в Полтаві було споруджено перший у світі пам’ятник Котляревському (скульптор Л.Позен).
• На майдані перед Українським католицьким університетом ім. святого Климента у Римі
У 1971 році на території музею-садиби І. П. Котляревського встановлене погруддя письменника (скульптор Г. Н. Кальченко). Пам’ятник — подарунок музею — гіпсобетонний бюст висотою 1,18 м на гранітному постаменті висотою 1,34 м.
• У 1973 році — пам’ятник-погруддя в Києві (скульптор Г. Кальченко).
У 2004 році — пам’ятник літописцям Русі-України, подвижникам українського письменства з барельєфом І. П. Котляревського і написом «Енеїда» у Чернівцях (скульптор В. Гамаль).
У 2010 році — пам’ятник у м.Бендери на території придністровського військово-історичного комплексу «Бендерська фортеця» (скульптор Петро Герман)
Премії
- З 2007 року відбувається вручення обласної премії імені І. П. Котляревського.
- 1990 р. встановлено премію в галузі драматургії і театрального мистецтва імені І. П. Котляревського, яка присуджується щорічно представниками Міністерства культури, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів України.
Екранізації
За мотивами його поеми «Енеїда» створено мультфільм Н. Василенко «Пригоди козака Енея» (1969), а в 1991 р. — «Енеїду» В. Дахна. За п’єсою «Наталка Полтавка» знято однойменні кінокартини в 1909, 1936 і 1978 рр. (телефільм), а за п’єсою «Москаль-чарівник» — стрічки 1909, 1911 і 1995 рр. Про нього знято фільм «Іван Котляревський» (1967, режисер О. Ігішев).