Батькова дорога
Це наснилося, можливо,
чи привиділось мені,
чи насправді сталось диво
при досвітньому вікні.
Що це діється зі мною?
Хоч немає вороття, –
бачу: стежкою земною
тато йде із небуття.
Тато йде сорокалітній,
і гойдаються поля.
Линуть гуси перелітні,
обертається земля.
Ронять гуси з високості
сизе пір’я на луги.
Видно мамі сивокосій
недосяжні береги.
Пам’ятає небагато
ця стежина з давнини…
Тату, осьде наша хата!
Ти її не промини.
Розвидняється між нами.
Ходять кола по воді.
І в задумі каже мама:
«Ви обидва молоді…»
Мама карточку торкає
і на мене позира.
І чоло моє черкає
тінь гусиного пера.
Це наснилося, можливо,
чи привиділось мені,
чи насправді сталось диво:
тато йде в далечині…