“Із буйнесеньким вітром в погоні…”

Із буйнесеньким вітром в погоні
Я до милої ввечері біг, –
Мов несли мене бистрії коні,
Під собою не чуючи ніг.

Моє серце, як лист, затремтіло,
Як в садочку побачив її, –
А вона невесела сиділа
І не глянула в вічі мені.

Лиш голівку склонила в долоні,
Похилилась, як в лузі лоза,
Задрижали устонька червоні,
А по личку скотилась сльоза.

ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”