Виберіть країну:

2. Осінь || Леся Українка - Вірші


2. Осінь || Леся Українка - Вірші
Леся Українка(Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка) – біографія

2. Осінь

Рветься осінь руками кривавими

до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.

Так для сонечка осінь убралася,

мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.

Але дні все коротшають, міняться,

гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.

Рветься осінь. Терни невидимії

їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
«Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!»

Заховалось за горами сонечко,

з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
«Ось я йду!» – обізвалась зима.

Осінь шарпнула шати кривавії,

аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: «Іди, бо вже час…»


Кількість слів: 126

До списку поетів